Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію

матері, ймовірно, довелося переспати із Біндоном Бладом, аби Черчилль потрапив туди.

жодна посередня «сімейна людина» не продукує друкованих слів більше за Шекспіра і Діккенса, разом узятих, не здобуває Нобелівської премії з літератури, не вбиває незліченну кількість людей в озброєних конфліктах на чотирьох континентах, не служить на кожній великій державній посаді включно із постом прем’єр-міністра (двічі), не є невід’ємним персонажем перемоги у двох світових війнах, не продає посмертно свої картини за мільйон доларів. Я намагаюся вибороти знання про первинне джерело його ментальної енергії.

У широко відомому уявленні Сталін іще не був просяклим кров’ю тираном; він був Дядечком Джо, із його простацькими люлькою й вусами. Якби британській громадськості у 1945-му повідомили, що настав час повернути зброю на Москву, побоююсь, вони дійшли б висновку, що Черчилль знову всівся на свого старезного дерев’яного коника антикомунізму та був водночас і несправедливий, і неправий. Але ідея все одно не спрацювала б, про що у відповіді Черчиллю й дали чітко зрозуміти військові плановики. Виконання операції «Немислиме» вимагало численних німецьких військ та значних американських ресурсів; і я навіть не припускаю, що цей висновок здивував прем’єр-міністра Британії.

Сталін:
— П’ятдесят тисяч МАЄ БУТИ розстріляно.
ВСЧ (червоніючи):
— Я швидше погоджусь, аби мене вивели і пристрелили просто зараз, аніж зганьблю мою країну.
Франклін Делано Рузвельт:
— Можу запропонувати компроміс. Слід пристрелити не 50 тисяч, а всього лиш 49 тисяч.

Світ може визнавати свій борг перед Франкліном Рузвельтом, який, зрештою, мав ухвалити рішення пожертвувати американською кров’ю й скарбами, проте я справді не уявляю, як усе це могло відбутись без Черчилля.

Тепер із платників податків відраховують кошти у фонд допомоги з безробіття, а принцип внесків майже забутий, проте сучасна програма виплат із безробіття є прямим нащадком Черчиллевої схеми.

Соціалістична утопія в нього була «натовпія»; сарай, який побудував для курей, він назвав «Курогемський палац».

— Чи можна мені грудинки? — запитав він у розпорядниці.
— Пане Черчилль, — відповіла вона, — у цій країні ми говоримо: білого або темного м’яса.
Наступного дня пані отримала від почесного гостя розкішну орхідею. А супровідна картка містила таке: «Буду дуже радий, якщо пришпилите її до свого білого м’яса».

Вінстоне, — кажуть, якось звернулась вона до Черчилля, — якби я була вашою дружиною, я налила б вам у каву отруту.
— Ненсі, — приписують йому відповідь, — якби я був вашим чоловіком — я б її випив.

Він підшукав їй лікаря та доглядальницю і поспішив назад в Олдершот на ранковий парад, та одразу ж по його закінченні повернувся до Північного Лондона. Місіс Еверест знепритомніла й о 2:15 ночі, з Черчиллем поруч, віддала Богові душу.
Саме Черчилль організував похорон із вінками та надгробним пам’ятником, і насправді саме він оплатив усе зі своїх мізерних ресурсів. А йому було лише двадцять.
Нелегко собі уявити, чим завдячує світ няні Вінстона Черчилля. Якщо хтось і навчив його бути хорошою, доброю, загалом правильною людиною, то це точно вона. Саме вона, гадаю, сприяла вихованню в ньому безмежної шляхетності та високоморальних принципів.