— Скажи мені, Жако, ти віриш у всемогутність Господа?
Той киває.
— А в Його досконалість? Повноту в Самому Собі?
Жако знову погоджується.
— Ну, тоді ти, звісна річ, не заперечуватимеш і того, що довершена й досконала істота, за визначенням, не має ні потреб, ні недоліків, ні бажань, ні забаганок. Чи не так?
Жако замислюється, зволікає й вагається, а відтак обережно киває. Спіноза зауважує у Франку на вустах зародок усмішки.
— А коли так, — веде далі Спіноза, — то я беруся стверджувати, що Бог не має жодних побажань щодо того, як саме — ба навіть чи взагалі — ми будемо Його славити. Тож дозволь мені, Жако, любити Господа на власний лад.