Доміно. Лобо. Снап

І ззаду і спереду — скрізь вірна смерть. Слабкий тут занепав би духом і загинув, але сильний все ще тримався, незважаючи ні на що.

воно кинуло крило, але зразу ж учепилося в материного хвоста і смикало його доти, поки вона раптовим стрибком не вирвала свого

исенята перелякалися, але знайомий виг

Сонце сховалося за Голдерськими горами і м’які сутінки, що так до вподоби всім тваринам, розлилися понад морем пагорбів і рівнин. Захід сонця палав, а маленькі видолинки були виповнені лагідним сяйвом, позбавленим тіней. Високо на пагорбі, неподалік від річки Шобан, зеленів сосновий лісок. Гарно й спокійно тут було в надвечір’ї. Посеред цього лісу на галявинці мешкала сім’я лисиць.
Вхід до нори був прихований на узліссі. У цей час все сімейство вийшло на повітря погратися й насолоджувалося вечірньою прохолодою.
Мати спостерігала за дитячими іграми. Вона найстараннішим чином підтримувала загальні веселощі. Пухнасті малюки гралися з безтурботністю істот, які щойно почали жити, для котрих вищою силою є мати, і вся ця сила до їхніх послуг, а отже, весь світ для них — друг. Вони гралися й боролися з бурхливими веселощами, ганялися одне за одним, за мухами й жучками, сміливо принюхувалися до товстих джмелів і шалено гасали, намагаючись упіймати кінчик материного хвоста або відібрати одне в одного якийсь старий, давно вже кинутий недоїдок.
Вони гралися заради гри й раді були будь-якому приводу, щоб вчинити нову біганину.
Цього вечора іграшкою лисенят було висохле качине крило. Десятки разів воно переходило від одного до іншого. Аж ось його нарешті вхопило найпрудкіше лисеня, з чорною смужкою поперек мордочки. Не поступаючись нікому, воно стало гасати по колу зі своєю здобиччю, поки решті не набридла марна погоня і гра. Тоді воно кинуло крило, але зразу ж учепилося в материного хвоста і смикало його доти, поки вона раптовим стрибком не вирвала свого хвоста й не перекинула на спинку маленького розбишаку.
Під час цього гармидеру на галявинці з’явився старий лис. Мати здригнулася, коли побачила його, лисенята перелякалися, але знайомий вигляд зразу ж заспокоїв усіх: це був батько.
Він ніс їжу, і тому всі жадібно повернули в його бік очі й носи. Батько поклав на землю свою здобич — щойно задушену хохулю, — й мати побігла по неї.
Мисливці розповідають, що лисиця ніколи не приносить здобич до самої нори, якщо лисенята не вдома. А у мисливських розповідях інколи трапляється й правда.