Випробування невинуватістю

Вона сказала, що важлива не так справедливість, як те, що станеться з невинуватими. У книзі Йова є фраза, що описує цю ситуацію. «Загибель невинних». Через мої слова ви страждаєте. Невинуваті не повинні страждати, не мусять страждати, і, щоб покласти край стражданням невинуватих, зараз я тут, щоб сказати те, що маю

– Але, Мікі, ти таки думаєш про неї. Постійно.
– Я тобі колись про це говорив?
– Інколи про таке просто знаєш, – сказала Тіна.

– я не належу цьому місцю.
– Саме в цьому й проблема, чи не так? – запитала Тіна. – Ти нічому не належиш.

Думала, що купить його за жалюгідні сто фунтів. Думала, спроможна купити все: будинки, автомобілі та… дітей, бо не мала власних. Вважала себе Всемогутнім Богом!
Але ні. Удар кочергою – і вона труп, як і інші! (Як золотоволосий труп в автомобілі, зім’ятому на Великій Північній дорозі…)

Люди – це все, що могло запропонувати йому життя. Тільки люди. Він вивчав людей, пізнавав їх, давав їм характеристику. Вирішував, що могло б мотивувати їх, і переконувався, чи його була правда. І справді, все це цікаво…

– Щось, що може означати дещо для винного, проте нічого не важити для невинуватих…

Унаслідок таких розваг він виявив (може, уперше в житті), що є проникливим спостерігачем протиріч і природи людських особистостей.

Філіп Дюррант, через хворобу та втрату фізичної активності, знаходив щораз більше втіхи в розумовій діяльності. Високоінтелектуальний чоловік, він і тепер усвідомлював ті можливості, які йому відкривав розум. Іноді він розважався, передбачаючи реакції на певні стимули людей із його оточення. Те, що він говорив і робив, часто було не природною дією, а прорахованою, мотивованою винятково бажанням простежити реакцію. Для нього це було грою: отримуючи очікувану відповідь, він зараховував іще один бал на свою користь

– Гадаєте, могло трапитися так, як я описав?
– Так. Твоя уява вималювала вірогідну картину. Тут є частка реальності. Та впевненості в цьому немає ніякої,

в них не було жаги й амбіційності, завдяки яким менш респектабельні члени її родини підіймалися на важливі щаблі суспільної драбини, не було доброти та честі, як, він пам’ятав, у його батька, діда та бабусі.