Оксана Кір’ян

а якщо з опікуванням душі у Стефанії Павлівни все більш-менш виходило, то з боку «хліба насущного» й до нього якось не дуже складалось. Бо пенсії старенької ледве вистачало тільки на найпростішу їжу, не кажучи вже про звичайні дитячі радощі. Та Ольга і не вимагала у баб­ці ніколи нічого. Купить бабуся жменьку м’ятних цукерок або батончиків яких — і добре. А випрошувати, канючити чогось смачненького, як інші діти, Оля ніколи б не стала. Як у бабуні Стефи є зайві гроші, вона й так Олі все купить. Тільки от зайві гроші рідко коли водилися.

То вона Ольга Сергіївна? Дивно — вона ніби щось передчувала, бо Ольга Павлівна для неї якось завжди не звучало. Він — …тато Сергій.

Крадькома дивиться на нього.

Думала побачити мишку, а побачила гарненьку молоду дівчину. Д

Віддаватися йому так відверто, так безсоромно і так божевільно? Це вона? Ні, це, мабуть, зовсім інша жінка. Вона сама себе навіть не з

се? Одна-єдина ніч? Та навіть якщо й так, нехай! Нехай!.. Регтайм. Опалі листочки… con fuoco3. Ні, це апасіоната. А там — інше. Energico4. Як там? Там-та, там-

мітила, що він все робить щиро, від душі, не напівтоном, не так, як вона. Адже загальновідомо, що на людях не годиться надто проявляти свої емоції. Загальновідомо, загальноприйнято, а чи загальноправильно? Він розкутий, вільно себе поводить, а вона — як зіжмаканий у кýльку папір. Дурне порівняння, аж розсердилася на себе. Я

осто звикли її називати Шурочкою, отож і стерлося прізвище. Шурочка і все! Рудницька. Так, правильно, вона це точно пам’ятає. Мама ж ось зо­всім недавно її квитанції на комуналку приносила, щоб заплатити. І там було написано: Рудницька Олександра Сергіївна. У Лариси зорова пам’ять — дай Боже всякому. А вона ще тоді подумала: що це за чужі платіжки? Мабуть, посильні знову наплутали зі скриньками. А мама сказала, що Шурочка зовсім якось розхворілася, тож треба її комуналку оплатити. Чого вона нею так опікується — Ларисі невтямки. Ти диви, яка благодійниця знайшлася! Давні гріхи замолює? Дивна у них дружба.

А все ж таки: яке тільки чудернацьке плетіння! І справді, світ великий — а водночас і такий тісний. Може, просто збіг, бо людей з таким прізвищем чимало, а може, Рудницька Олександра — дійсно родичка тій далекій Елен? Бо там хтозна, інколи доля такого намішає! Треба буде у мами запитати. Мама про Шурочку багато чого знає, буває в неї час

А я можу туди зайти, адже я католик?

— А хіба на тобі написано, що ти молишся якось по-іншому? Крім того, твої прадід і баба були ж, мабуть, православними.

— Я не знаю. Елен нічого про це не говори

танні слова Анрі ніби спустили її з небес на землю, та ще й не дуже м’яко, навпаки, гепнулася — тільки так!

«Так, ніби немає. Звідки ти знаєш, що немає? Звідки така впевненість? Я й сама цього д

те дивне, що окутало її від учорашнього вечора чи, правильніше, від сьогоднішнього ранку, не відпустило, не розсіялося, а навпаки, замотало ще більше. Вона стала іншою. Н