Андрущенко І.

Причина того, що навколо нас так багато людей, які беруть участь у щурячих перегонах, криється в нашій культурі, яка сприяє зміцненню таких забобонів. Якщо ми закінчуємо семестр на самі «відмінно», то отримуємо подарунок від батьків; якщо ми виконуємо план на роботі, то в кінці року дістаємо премію. Ми звикаємо не думати ні про що, крім мети, яка бовваніє на горизонті, і не звертати уваги на те, що відбувається з нами зараз

Накопичення вже не є засобом виживання — воно перетворилося на самоціль. Ми тепер накопичуємо не для того, щоб жити, а живемо для того, щоб збирати.

У дослідженні під назвою «Темна сторона американської мрії» Тім Кассер і Річард Райян наочно демонструють, що гонитва за фінансовим успіхом призводить до негативних наслідків, якщо перетворюється на головну мету і на керівний принцип життя. Тим, для кого найважливіша мета — це заробляння грошей, набагато важче реалізуватися в житті й повністю розкрити свій потенціал. Зазвичай таким людям судилося пережити чимало горя й душевних страждань, вони легше впадають у стан депресії та нервозності. А оскільки тіло й душа дуже тісно пов’язані між собою, у таких людей і здоров’я слабше, і менше життєвих сил. Такі самі результати дали дослідження і за межами Сполучених Штатів: студенти школи бізнесу в Сінгапурі, які «неабияк увібрали в себе матеріалістичні цінності, також скаржилися на зниження рівня самоактуалізації і щастя, занепад життєвих сил, зростання нервозності й неспокою, посилення соматичної симптоматики і відчуття власної неспроможності».

Психолог Тім Кассер у своєму дослідженні наочно демонструє, що наявність вільного часу — надійний гарант духовного добробуту, тоді як наявність грошей таким гарантом не є. Відчуття, що у вас достатньо часу, дає змогу займатися улюбленою справою, міркувати й віддаватися дозвіллю. Брак часу — це відчуття, що ви весь час живете «під напругою», поспішаєте, перевтомлюєтеся, спізнюєтеся. Усе, що треба зробити, — лише озирнутися навколо, а часто і зазирнути всередину себе, щоб зрозуміти, наскільки в нашому суспільстві всім бракує часу

Гедоніст шукає насолоди й уникає страждань. Він дбає лише про задоволення власних бажань і хіба що почасти або й узагалі не зважає на майбутні наслідки. Повноцінне життя, на його думку, зводиться до послідовності приємних відчуттів. Якщо наразі щось дає йому втіху, це є достатнім виправданням для того, щоб цим займатися, поки нове захоплення не змінить колишнє. Гедоніст з ентузіазмом заводить нових друзів і коханих, але тільки-но їхня новизна примеркає, він моментально розпочинає стосунки з кимось іншим. Оскільки гедоніст зациклений тільки на тому, що відбувається з ним зараз, то він задля хвилинного задоволення ладен робити те, що згодом може йому неабияк зашкодити. Якщо наркотики дають йому насолоду, він їх прийматиме; якщо йому здається, що праця — штука занадто тяжка, він її уникатиме.

Гедоніст припускається помилки, ототожнюючи будь-яке зусилля зі стражданням, а насолоду — зі щастям.

За Ґоулманом, «Століття Неспокою» (так він влучно охарактеризував двадцяте сторіччя) тепер плавно перетікає у «Століття Меланхолії».

Наша звичка ставити знак рівності між працею і стражданням — це потужний внутрішній бар’єр, який заважає багатьом людям переживати щастя в навчанні й у прац

Міхай Чіксентміхайі, який у своїй науковій роботі досліджує майже виключно стани найвищої творчої активності й душевного підйому, стверджує, що «найкращі моменти в житті людини зазвичай настають тоді, коли її тіло або розум до краю напружені в добровільному прагненні виконати якесь важке завдання або зробити щось важливе». Гедоністичне існування без боротьби — це аж ніяк не рецепт щастя. Як сказав колишній міністр охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення США Джон Ґарднер, «ми створені для того, щоб дертися вгору, а не для того, щоб вигулюватися, — байдуже, чи в долині, чи на вершині гори».

я ознайомлю вас з іще одним важливим принципом, який я називаю принципом лазаньї. Ідея полягає в тому, що наша здатність отримувати насолоду від різних занять обмежена й глибоко специфічна. Лазанья — моя улюблена страва, і щоразу, коли я заходжу на посиденьки до батьків, мама готує цілу тацю, щоб я уплів усе за обидві щоки. Це, однак, зовсім не означає, що я готовий їсти лазанью день у день. Той самий принцип лежить в основі моїх улюблених занять — письменства і перегляду кінофільмів, а також спілкування з близькими людьми. Те, що родина становить головний сенс мого життя, ще не означає, що я буду найщасливішою людиною на світі, якщо почну спілкуватися зі своїми домашніми по вісім годин на день; і якщо я не хочу сидіти разом з ними весь день від світанку до заходу сонця, це аж ніяк не означає, що я менше їх люблю. Я дістаю велику радість від спілкування з іншими людьми, і воно дуже багато для мене значить, але при цьому мені життєво необхідна щоденна порція самотності

Складіть перелік всього того, що є для вас найважливішим джерелом сенсу й насолоди, себто того, що робить вас найщасливішою людиною на світі. У цей список можуть входити, наприклад, родина, заняття аеробікою або оздоровчою гімнастикою, пропагування прав людини в усьому світі, прослуховування музики тощо.

Поруч із кожним пунктом у вашому списку запишіть, скільки часу на тиждень або місяць ви приділяєте цьому заняттю. Незалежно від того, чи робитимете ви це за допомогою тієї таблиці, яку ви складали в попередній вправі, спитайте себе, чи справді ви живете згідно зі своїми моральними ідеалами. Чи багато часу спілкуєтеся по щирості зі своїм чоловіком і дітьми? Чи ходите на тренування тричі на тиждень? Наскільки активно берете участь у діяльності своєї правозахисної організації? Чи залишається у вас час на те, щоб слухати музику вдома й ходити на концерти?