Евгений

Жлобство — це первісне тваринне єство людини. Система виживання у світі. Це інстинкт неприйняття нового, знищення незрозумілого і через це небезпечного, страх перед вчинками, що несуть кардинальні зміни в людське життя і людську цивілізацію.

Жлоб, навпаки, закритий до світу, існує в чітко окресленій системі координат і жорстко відкидає відмову її приймати і будь-яку схожу єресь. Жлоб не має звички аналізувати нову інформацію і не має потреби рефлексувати, що й дає йому можливість не переглядати власні цінності й передавати їх своїм дітям, внукам і т. д.

Коли людина стає жлобом? Коли її «витягнути» з її ж органічного середовища. Якщо цей чоловік усе життя провів у селі, длубався в землі, то можна, наприклад, сказати, що це — симпатичний дикун. І він не є жлобом. А якщо цей дядько раптом стає начальником... овощної бази — ну то ще так... А коли президентом або народним депутатом — то він вже опиняється не на своєму місці. І тоді тут відбувається дуже багато цікавого.

Але людина відрізняється від тварини тим, що є ще культурний шар. Він у всіх тоненький. Якщо пошкребти — в певних екстремальних ситуаціях — він зникає навіть. Присутність цього культурного шару — визначальна: або він є, або нема. Хоч він заважає, як атавізм, тим, у кого є.

Чому жлоб любить бухать? Тому що йому страшно залишитися наодинці зі своїми думками, яких у нього нема. Цей дискомфортний стан він глушить роботою, а після роботи — телевізором і водкою. А якщо телевізор зламався, а водка закінчилася, він відчуває, що наступає піздєц.

Адже гламур — це глянець, «плакіровка», брехня, життя, якого насправді немає. Гламуру, по суті, тому й не існує. Це — те, чого нема, фальш.

По суті, гламур і є ідеал жлоба, і це природно. За своєю природою корявий жлоб тягнеться до всього прилизаного, протилежності притягуються: тепле-холодне, сухе-мокре, інь-янь...

Примітивно пояснити то можна так: є класи, бідні не люблять багатих, багаті — бідних. Оскільки ця країна специфічна, в тому що жлоби пронизують її наскрізь, то в ній усе по-іншому. Бо бідний жлоб і багатий жлоб — це одне і те ж, у них немає внутрішнього антагонізму. Інакше бідні жлоби не голосували б за багатих жлобів.

Адже бідний жлоб не може проголосувати за такого ж бідного інтелігента. Жлоб йому ближчий — це ж його каста.

своєю природою жлоб агресивний. Від оточення він завжди чекає подляни. Тож увесь час знаходиться в стані агресивного самозахисту, хоча на нього й ніхто не нападає. Тому він перебуває в постійному напруженні. Таким чином жлоб створює проблеми і собі, і своєму оточенню.

існуємо в суспільстві, яке завершило етап народотворення, але політичною нацією ще не стало. Українське суспільство завжди було ментально вразливим, хворобливим, а нині стало просто хворим.

Ми з образою і погордою ставимося до всієї решти світу. Крім усього іншого, вважаємо, що світ нам щось винен. І чому? Тому що ми страждали, мучилися і таке інше. Тобто — більше нічого.