Григорій Квітка-Основ'яненко

про будь-яке оприлюднення літературного твору того чи іншого жанру українською мовою, адже така була «об’єктивна даність», накинута владою. Так, наприклад, Валуєвський циркуляр 1863-го р. разом із «таємним актом» 1876 р., якими, по суті, заборонялося «все українське», діяли аж до початку XX ст. Самий лише часопис «Киевская старина» (1882—1906), що від 1902 р. виходив під редакцією В. Нау

А отець Микита і зоставсь; стоїть як укопаний, і руки і ноги одубіли, і ні з місця; а кобила перед ним лежить догори ногами; і підпірки не вдержали, як потягнув її до себе, щоб не втекла.

Сучасники письменника й дослідники його творчості досить повно окреслили риси його характеру: за наявності християнського світогляду й моралізаторства «в нього ні краплі не було претенсійности та наставницького тону. До старости зберіг він гнучкість та свіжість характеру, вміння легко пристосовуватись до всякого товариства. Він гаряче любив дітей, майстерно оповідав своїм малим слухачам казки й анекдоти — дорослим.

У грудні 1773 р. Г. Квітку записали на військову службу вахмістром лейб-гвардії кінного полку; із жовтня 1796 р. він ротмістр Сіверського карабінерного полку, а згодом — Харківського полку кірасирів, але в січні 1797 р. звільнений у відставку в чині капітана

Григорій Федорович Квітка народився 18 (за новим стилем — 29) листопада 1778 р. в с. Основа на околиці Харкова, який згодом поглинув це мальовниче передмістя.

«Але Бог не без милості, а козак не без долі», — як любив повторювати Тарас Шевченко.

1812—1816 рр. він обійняв посаду директора Харківського театру, а одночасно з цим брав активну участь у підготовці до відкриття Харківського університету й Інституту шляхетних дівчат, у виданні журналу «Украинский вестник» (1816—1817) і альманаху «Утренняя звезда» (1833).