Джон Фаулз

Люди, які не можуть бачити, почувати, танцювати, малювати, плакати, чуючи музику, відчувати світ, західний вітер. Ніколи не зможуть по-справжньому бути.

Ти ж не можеш ненавидіти того, хто перед тобою стоїть навколішки. Того, хто без тебе не людина – лишень півлюдини.

Мета для душі — як вода для тіла».

Але не можна забути спеціально, це може хіба що саме статися.

Вони мертві, — вона якось дивно скоса на мене поглянула. — Не власне ці. Узагалі фотографії. Коли людина щось малює, воно живе, а коли фотографує — воно помирає

— У мене таке враження, що в вас щось є. Не знаю. У жінок це рідко буває. Я про те, що більшість жінок просто хочуть добре щось уміти, вони налаштовані на це «добре вміння» і уявляють його як вправність, хист, добрий смак і таке інше. Вони навіть не можуть зрозуміти, що коли бажаєш досягти найдальших меж себе, то, власне, форма того, що твориш, не така вже й важлива. Вдаєшся ти до слова, фарби чи звуків. Чого завгодно.

Дж. П. того ж таки дня сказав, що чесні бідняки — це вульгарні багачі, тільки без грошей. Від бідності вони змушені виявляти добрі риси характеру і гордість за щось інше, не багатство. І коли в них з’являються гроші, вони не знають, що з ними робити. Забувають про давні чесноти, які були не такими вже й чеснотами. Вони вважають єдиною чеснотою більше заробляти і витрачати зароблене. Вони не уявляють, що на світі є люди, для яких гроші — ніщо. Що найбільша краса у світі не залежить від грошей.

Знати б мені, чи багато таких людей. Звичайно, я розумію, що переважна більшість — особливо «нові люди» — на мистецтво не зважають. Але чи тому це, що вони такі самі, як він? Чи просто їм байдуже? Тобто чи воно їм справді нудне (тож і не потрібне в житті), чи в глибині душі воно їх шокує і викликає замішання, так що вони змушені вдавати, ніби їм нудно?

Як я боялася померти в ті перші дні. Не хочу помирати, бо весь час думаю про майбутнє. Неймовірно цікаво, що мені принесе життя. Що буде зі мною, як я розвиватимусь, якою буду через п’ять років, через десять, тридцять. За якого чоловіка вийду заміж, де житиму, де мандруватиму. Діти. Це не просто егоїстична допитливість. Зараз такий час — за всю історію найприкріше помирати саме тепер. Польоти в космос, наука, цілий світ прокидається, розпрямляє плечі. Початок нової доби. Я знаю, вона буде небезпечна. Але так гарно бути в ній живою.

Мета для душі — як вода для тіла