Ольга Кобилянська

— Се тобі мамка післали! — повторив Івоніка, і крізь його голос пробилася, як перше, преніжна, безгранична любов. Івоніка сидів на землі коло Михайлового ліжка; не хотів сідати на ліжко.

«Я можу й тут сидіти!» — мовляв скромно, в дійсності боявся усісти на постіль, щоб вона чим-небудь не заплямилася і син за те не потерпів кари. Молодий сидів на постелі, аби камрати не висміяли, їв поволі дещо з розложеного їдла.

Говорили про матір, що не могла помиритися з його неприсутністю.

— Я вже потішаю її, як можу! — говорив Івоніка. — Але вона все нарікає, що їй без тебе день — ніччю. Вліті приведу її до тебе. Дасть господь літа діждати, то вона розвеселиться!

Відтак перейшли незамітно на інші господарські справи, і Михайло спитався, що чути нового в селі.

Нічого! Все здорово, все по-старому, лиш оноді підпалив хтось нову стодолу багача Іфтелія, і при гашенні вогню помагав і він, Івоніка; не можна чоловіка в нещасті без помочі оставити, бо сьогодні найшло його нещастя, а завтра може воно до нього звернутися. При тій нагоді украв йому хтось дві цілковито нові коновки, і мати сварила!

— Ми нічого іншого, як собаки! — видобулось із найглибшим огірченням із уст хлопця. — Я чув се вже тут!

— С-т! — успокоював батько хлопця.

— Я се вже чув тут! — повторив хлопець рішуче. — Від делікатних панів, тату, і так зчаста, що уха мої тим уже переповнені. Але я не пес, — боронився він відважно, підводячи обурено голову догори, — чи як, тату, пес я? Тому, що мужик?.

Був неначе строєний. З Михайлом не було добре. Рвався додому, як від смерті. Жаль до розуму прибирався. А у нього були руки сковані, й він мав на те все мовчки глядіти. Отак само, як тепер полишив він його, він міг або стратитися, або все покинути та піти світами.

«Не має серця до жовнірів!» — сказав до себе, а відтак згадав про те, що обіцяв йому. Приходити щотижня до нього. Аби він його видів. Він був дитина. Сава не був такий — казало щось у нім. Сава був би пішов і служив, і був би зносив тяжке й тверде твердо й уперто, і дурно не грозив п'ястуком. Сава не був би мав таких пригод, як сей, і він не боявся б їх. Сава — залізний. З тіла тонкий, марний, а проте залізний.