Джилл Сантополо

Жінка, наповнена світлом, робить усе, чого торкається, яскравішим. Люсі, Люс, Luz, Світло».

Ти водночас був мені втіхою й болем.

Ти водночас був мені втіхою й болем.

роздягались у ресторанних туалетах, не в змозі чекати, доки опинимося вдома. Ми притискали одне одного до стін будинків, і в той час, коли наші вуста зустрічалися, цеглини врізались

Не знаю, чому я познайомилася з тобою того дня, але точно пам’ятаю, що це справді сталося. Ти назавжди залишишся частиною моєї особистої історії

Щоразу, коли я бачу тебе, світ розвалюється на шматки

Я хочу фотографувати все: щастя, сум, радість, руйнування

смерті є щось таке, що змушує людей хотіти жити. Ми прагнули жити того дня, і я не звинувачую нас за це. Уже ні.

— Що робить життя витраченим із користю? — запитав ти.

— Намагаюся з’ясувати, — відповіла я, перебираючи думки в голові. — Думаю, це щось типу залишити по собі слід — у хорошому сенсі. Покидати світ, який став трохи кращим, ніж був до тебе.

Іноді я відчувала, що ми ніколи не будемо достатньо близькими. Я прагнула залізти тобі під шкіру, всередину твоєї свідомості, щоб дізнатися все можливе про тебе.